Нормативно-правові акти щодо дитсадків та обов'язки персоналу ДНЗ

Шановні батьки,
До вашої уваги законодавство та нормативно-правові акти, які регулюють роботу дитячих садків. Також, тут зібраний перелік обов'язків педагогічних та медичних працівників, керівників дошкільного навчального закладу. Також наведено завдання та повноваження дошкільного навчального закладу. Джерела: ЗУ Про освіту, Положення про дошкільний навчальний заклад, Порядок медичного обслуговування дітей у дошкільномунавчальному закладі.

• Закон України "Про дошкільну освіту"
• Санитарные правила устройства и содержания детских дошкольных учреждений (детские ясли, детские сады, детские ясли-сады) СанПиН 3231-85
• Положення про дошкільний навчальний заклад, постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. N 305
• Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, Наказ Міністерства від 22.05. 2012 р. № 615
• Постанова "Про затвердження Порядку медичного обслуговування дітей у дошкільномунавчальному закладі" від 14 червня 2002 р. N 826
• Постанова "Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах" від 22 листопада 2004 р. N 1591 
• Наказ "Про затвердження Інструкції з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах" від 17.04.2006  N 298/227
• Наказ "Про затвердження Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх  та професійно-технічних навчальних закладах України" від 02.08.2005  N 458
• Закон України "Про освіту"
• Закон України "Про дитяче харчування"
• Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів"
• Наказ від 23 березня 2005р. № 178 "Про затвердження Примірного положення про порядок звітування керівників дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів передпедагогічним колективом та громадськістю"
• Наказ від 26 квітня 2011 року № 398 "Про затвердження Примірного положення про батьківські комітети  (раду) дошкільного навчального закладу"
• Наказ від 11 вересня 2002 року N 509 "Про затвердження Типового переліку обов'язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок в дошкільних навчальних закладах (друге видання, доповнене)"

С 10/10/2014 - Державні санітарні норми та правила «Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей», наказ Міністерства охорони здоров’я України від 01.08.2013  № 678

Нормативно-правова база з офіційного сайту Міносвіти

---------------

Обов'язки персоналу дошкільного навчального закладу

Закон України "Про освіту"

Стаття 56.  Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників 

 Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: 

постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Закон України "Про дошкільну освіту"

Стаття 7. Завдання дошкільної освіти 

 збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини;

 виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

 формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;

 виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;

 здійснення соціально-педагогічного патронату сім'ї.

Стаття 11. Дошкільний навчальний заклад та його повноваження 

2. Дошкільний навчальний заклад:

 задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти;

 забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базового компонента дошкільної освіти;

 створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання;

 формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

 сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей;

 здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім'єю;

 є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;

 додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-технічну базу;

 здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу.

Стаття 22. Базовий компонент дошкільної освіти 

 1. Базовий компонент дошкільної освіти - державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті.

 Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти є обов'язковим для усіх дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, інших форм здобуття дошкільної освіти.

Стаття 29. Права та обов'язки педагогічних працівників у сфері дошкільної освіти 

Права та   обов'язки   педагогічних   працівників   у   сфері дошкільної освіти  визначаються  Законом  України   "Про   освіту».

Положення про дошкільний навчальний заклад, постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. N 305

37. Педагогічні працівники дошкільного навчального закладу зобов'язані: 

 виконувати статут, правила внутрішнього розпорядку, умови трудового договору;

 дотримуватися педагогічної етики, норм загальнолюдської моралі, поважати гідність дитини та її батьків;

 забезпечувати емоційний комфорт, захист дитини від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять її здоров'ю, а також від фізичного та психологічного насильства.

30.
До основних обов'язків медичних працівників дошкільного закладу належать: 

 моніторинг стану здоров'я, фізичного та нервово-психічного розвитку дітей, надання їм невідкладної медичної допомоги;

 організація і проведення медичних оглядів, у тому числі, поглиблених, профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів, оцінка їх ефективності;

 здійснення контролю за організацією та якістю харчування, дотриманням раціонального режиму навчально-виховної діяльності, навчального навантаження;

 медичний контроль за виконанням санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму;

 проведення санітарно-просвітницької роботи серед дітей, батьків або осіб, які їх замінюють, та працівників закладу.

44. Керівник дошкільного навчального закладу: 

 здійснює керівництво і контроль за діяльністю дошкільного навчального закладу;

 діє від імені закладу, представляє його в державних та інших органах, установах і організаціях, укладає угоди з юридичними та фізичними особами;

 розпоряджається в установленому порядку майном, коштами дошкільного навчального закладу і відповідає за дотримання фінансової дисципліни та збереження матеріально-технічної бази закладу;

 приймає на роботу та звільняє з роботи працівників дошкільного навчального закладу;

 затверджує штатний розпис за погодженням із засновником (власником) дошкільного навчального закладу;

 контролює організацію харчування і медичного обслуговування дітей;

 затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції працівників за погодженням з профспілковим комітетом;

 забезпечує дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних норм і правил техніки безпеки, вимог безпечної життєдіяльності дітей і працівників;

 відповідає за реалізацію завдань дошкільної освіти, визначених законом України "Про дошкільну освіту" ( 2628-14 ), та забезпечення рівня дошкільної освіти у межах державних вимог до її змісту і обсягу;

 контролює відповідність застосовуваних форм, методів і засобів розвитку, виховання і навчання дітей їх віковим, психофізіологічним особливостям, здібностям і потребам;

 підтримує ініціативу щодо вдосконалення навчально-виховної роботи, заохочує творчі пошуки, дослідно-експериментальну роботу педагогів;

 організовує різні форми співпраці з батьками або особами, які їх замінюють;

 щороку звітує про свою діяльність на загальних зборах (конференціях) колективу закладу та батьків або осіб, які їх замінюють.

7. Під час прийому дитини до дошкільного навчального закладу, керівник зобов'язаний ознайомити батьків або осіб, що їх замінюють, із статутом дошкільного закладу, іншими документами, що регламентують його діяльність.

"Порядку медичного обслуговування дітей у дошкільномунавчальному закладі" від 14 червня 2002 р. N 826

6. Молодші спеціалісти, що працюють у дошкільному навчальному закладі зобов'язані:

     щодня оглядати дітей, які відвідують цей заклад;

     брати участь у лікарському огляді дітей;

     проводити антропометрію, термометрію, плантографію, визначати гостроту зору;

     надавати долікарняну допомогу у  разі  гострого  захворювання або травми;

     здійснювати забір матеріалу для лабораторних досліджень;

     провадити ізоляцію дітей, що захворіли, а також спостереження за дітьми, які були в контакті з інфекційним хворим;

     організовувати проведення поточної дезінфекції.

Закон України "Про освіту"

Стаття 20. Управління та громадське самоврядування дошкільного навчального закладу

Педагогічна рада дошкільного навчального закладу:

 оцінює результативність реалізації Державної базової програми та хід якісного виконання програм розвитку, виховання і навчання дітей по кожній віковій групі;

 розглядає питання удосконалення організації навчально-виховного процесу у дошкільному навчальному закладі;

 визначає план роботи дошкільного навчального закладу та педагогічне навантаження педагогічних працівників;

 затверджує заходи щодо зміцнення здоров'я дітей;

 обговорює питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників, розвитку їхньої творчої ініціативи, впровадження у навчально-виховний процес досягнень науки і передового педагогічного досвіду;

 аналізує проведення експериментальної та інноваційної діяльності у дошкільному навчальному закладі;

 визначає шляхи співпраці дошкільного навчального закладу з сім'єю;

 розглядає питання морального та матеріального заохочення працівників дошкільного навчального закладу;

 заслуховує звіти педагогічних працівників, які проходять атестацію;

 затверджує план підвищення педагогічної (фахової) майстерності педагогічних працівників;

 розглядає інші питання, визначені Положенням про дошкільні навчальні заклади.

***

Если ваш ребенок еще учиться после великих дел качественно вытирать свою попу, то работники детского садика должны помогать ребенку и контролировать, чтоб ребенок не ходил с грязной попой и в грязный трусах.

Згідно ст. 11 Закону України "Про дошкільну освіту", "дошкільний навчальний заклад формує у дітей гігієнічні навички".

Согласно ныне действующим Санитарным правилам устройства и содержания детских дошкольных учреждений (детские ясли, детские сады, детские ясли-сады) СанПиН 3231-85, педагогический,  медицинский  персонал должен осуществлять работу по гигиеническому воспитанию систематически  на  протяжении всех  лет пребывания ребенка в дошкольном учреждении,  включая эти вопросы во все разделы работы, определенные программой воспитания.

***

Руководитель детского садика обязан отчитываться по нашим взносам в фонды детсада на таком основании:

Згідно "Положення про дошкільний навчальний заклад" (постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. N 305) керівник дошкільного навчального закладу "щороку звітує про свою діяльність на загальних зборах (конференціях) колективу закладу та батьків або осіб, які їх замінюють".

Згідно наказу від 23 березня 2005р. № 178 "Про затвердження Примірного положення про порядок звітування керівників дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів передпедагогічним колективом та громадськістю", звіт повинен мати інформацію щодо: залучення додаткових джерел фінансування навчального закладу та їх раціональне використання, матеріального стимулювання педагогічних працівників

Для батьків

Ми чекаємо на Вашу дитину в дитячому садку і щиро прагнемо, щоб кожен день її перебування в нашому колективі приносив їй задоволення, нові знання та вміння. Додаткова інформація , яку ми просимо повідомити про Вашу дитину, допоможе нам у вирішенні цих завдань. Наперед, ми Вам вдячні за те, що Ви знайшли час і уважно відповіли на питання запропонованої анкети.

Прізвище ,ім’я, по батькові дитини_____________________________________

Дата народження__________________________________________________________________________________

Мати(прізвище, ім я , по батькові; освіта; місце роботи)______________________

Батько(прізвище, ім я , по батькові; освіта; місце роботи______________________

Домашня адреса____________________________________________________

Телефон__________________________________________________________

1.Як ласкаво називаєте дитину вдома____

2.Чи має Ваша дитина проблеми зі станом здоров”я____

3. Чим захоплюється Ваша дитина____

4.Чи боїться чогось Ваша дитина? З чим це пов”язано?____

5.Хто ще крім батьків виховує дитину____

6.Кого в сім”ї слухається____

7.Які ігри та іграшки полюбляє Ваша дитина?_____

8.Допомагає чи ні малюк по господарству?_____

9.Які навички самообслуговування є у дитини?_____

10.Чи дотримується дитина режиму дня?____

11.Чи піддається дитина вихованню?_____

12.Які позитивні риси характеру і поведінки_____

13.Які негативні риси у поведінці_____

14.Які риси своєї дитини ви хотіли б змінити____

15.Чи караєте Ви дитину фізично ТАК, НІ, ІНКОЛИ ( потрібне підкресліть)

16.Які методи у виховній роботі ви використовуєте частіше за все ВИМОГЛИВІСТЬ , ПЕРЕКОНАННЯ , ЗАОХОЧЕННЯ (потрібне підкресліть)

17.Які книги або журнали , останнім часом , про виховання , Ви прочитали?____

18. Чи хотіли б Ви , щоб Ваша дитина користувалася додатковими освітніми послугами( платними) в дошкільному закладі? Якщо так, то якими: (іноземна мова, хореографія, гра на музичних інструментах, комп’ютерна грамотність тощо_______________________________) ( потрібне підкресліть)

19.Якою б Ви хотіли бачити свою дитину через кілька років?______

20.Яким на Вашу думку ,повинен бути вихователь малюка? ______

21.Якому вихователю Ви б довірили свою дитину ( вкажіть Ім”я )?

22.Чи задоволені Ви роботою садка?______

23.Які побажання до майбутньої роботи садка_________________

Анкета для батьків вихованців дитячого садка

Прізвище ,ім’я, по батькові дитини*Обязательный вопрос

Дата народження дитини*Обязательный вопрос

Домашня адреса, телефон*Обязательный вопрос

Як ласкаво називаєте дитину вдома*Обязательный вопрос

Чим захоплюється Ваша дитина

Які ігри та іграшки полюбляє Ваша дитина?

Які навички самообслуговування є у дитини?

Які позитивні риси характеру і поведінки має Ваша дитина

Які негативні риси э у поведінці Вашої дитини

Які побажання є у Вас до роботи дитячого садка*Обязательный вопрос

ДОПОВІДЬ

на тему: Розвиток пізнавальних інтересів дітей, шляхом ігрової діяльності.

   

            Виконала: Морська Ганна Володимирівна

            Вихователь ДНЗ при Тернівському НВК

            Вільнянської РДА

Запоріжжя 2014

Зміст 

Вступ

1. Пізнавальний інтерес дітей старшого дошкільного віку: особливості розвитку

    Використана література 

Різна ступінь зацікавленості особистості в об'єкті або явищі породжує різне ставлення до діяльності, а, отже, і рівень пізнавальної активності і самостійності. Вчення закладає основи пізнавального інтересу, але не вичерпує собою всіх можливостей їх формування. У будь-якому виді діяльності, оскільки пізнавальна і практична боку для особистості не відокремлені, є необхідний грунт для формування пізнавального інтересу. Особливо сприятлива діяльність, пов'язана з предметом інтересу дитини. Що ж ми вкладаємо в поняття «активність», «пізнавальна активність»? У статтях словників, енциклопедій поняття «активність» найчастіше розкривається через поняття «діяльність», діяльність - через активність. Особистість формується і розвивається в процесі діяльності, залежно від ставлення особистості до діяльності активність може мати різнірівні,різнийхарактер. Активність - це риса особистості, яка проявляється у ставленні людини до діяльності: стані готовності, прагнення до самостійної діяльності, якості її здійснення, вибір оптимальних шляхів для досягнення поставленої мети. У сучасних умовах проблема інтересу як найважливішого стимулу розвитку особистості все більше привертає до себе увагу як вчителів, які шукають ефективні прийоми і засоби розвиваючого навчання, так і дослідників - психологів і педагогів. Педагогічною наукою доведено необхідність теоретичної розробки цієї проблеми і здійснення її практикою навчання. Необхідність готувати до творчості кожного зростаючого людини не має потреби в доказах. Саме на це повинні бути спрямовані зусилля педагогів. 

Проблемі пізнавального інтересу дошкільників та учнів, питань його формування та розвитку присвячено значну кількість досліджень. Проблемі пізнавального інтересу дошкільників та учнів, питань його формування та розвитку присвячено значну кількість досліджень. Так, вчені розглядають дану категорію в аспекті активної розумової діяльності (Л.И.Божович, П.І.Груздев, М.А.Данілов, Н.Ф.Добринін, Н.А.Менчинская, Г.І.Осіпов, М. Н.Скаткін та ін); як синтетичне утворення, що включає в себе інтелектуальні, емоційні, вольові фактори (А.Г.Архіпов, М.Б.Беляев, А.Г.Волостнікова, Л.А.Гордоном, А.Г. Ковальов, В.Н.Мясищев, С.Л.Рубинштейн та ін); у зв'язку з виборчою спрямованістю особистості (В.Б.Бондаревскій, Н.В.Елфімова, Л.М.Матюшкін, Н.К.Постнікова, У . П.Трусов, Г. І. Щукіна, І.М.Цветков та ін); в якості вираження потреби індивіда (Б.Г.Ананьев, Л.И.Божович, Г.К.Гумніцкій, Г.С.Костюк , А.Н.Леонтьєв, Е.Ф.Рибалко, Б.А.Теплов, Ю.В.Шаров та ін); в контексті розвитку мотиваційної сфери особистості (В.Г.Асеев, Б.І. Додонов, Ю. Н.Кулюткін, А.Б.Орлов, А.Ф.Плеухова, А. К. Маркова, Н.Г.Морозова, Л. М. Фрідман та ін) і т.д. У багатьох роботах розвиток пізнавального інтересу зв'язується з спостережливістю, пам'яттю, увагою, допитливістю і т.д., тобто інтерес постає як синтез складних особистісних процесів (Л.И.Божович, Н.Ц.Купарадзе, В.Г.Леонтьев, А . А.Люблінская, М.И.Махмутов, Н.Г.Морозова, І.Ф.Мягков, А.В.Петровский, Н.К.Постнікова, С. Роговін, К.М.Рамонова та ін) . 

Конкретизуючи і одночасно поглиблюючи проблему, вчені аналізують рівні і прояви становлення інтересу умови і фактори, що впливають на становлення і розвиток пізнавальних інтересів методичні аспекти дослідження інтересу. Проте зазначене вище протиріччя свідчить про особливу актуальність проблеми розвитку пізнавальних інтересів саме у дитини дошкільного віку. 

Дошкільний вік є значущим етапом становлення здібностей людини - рухових, пізнавальних, творчих та інших, оскільки пов'язаний з дозріванням необхідних для їх розвитку органічних структур і формуванням на цій основі потрібних функціональних органів. У цьому віковому періоді відбувається вдосконалення роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв'язків між ними та органами руху, що створює сприятливі умови для початку формування у дитини загальних і спеціальних здібностей 

            Дослідження вітчизняних психологів П.Я. Гальперіна, А.В. Запорожця доводять, що застосовуються в дошкільному дитинстві форми, пізнання мають неминущі значення для подальшої навчальної діяльності дитини. При недооцінці важливості цієї проблеми, на думку К.В.Бардіна, можна отримати негативні результати. "Не закладіть цих основ - і вам доведеться зіткнутися з чималими труднощами". Таким чином, важливо сформувати у дитини готовність до навчальної діяльності ще в дошкільному віці.

2. Актуальні питання формування інтересу в навчанні. / За ред. Г.І. Щукіної.          - М.: Просвещение, 1984.

5. Ельконін Д.Б. Дитяча психологія / Д.Б. Ельконін. - М.: Академія, 2004. – 362 с.

 2.   Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку

    Висновок

ВСТУП

             Питанням розвитку пізнавальної діяльності дошкільників останнім часом приділяється особлива увага. Крім того, в концепції змісту безперервної освіти (дошкільна і початкова ланка) однією з підстав наступності дошкільної та початкової шкільної ланки, крім розвитку загальних здібностей, творчої уяви, комунікативності дошкільнят виділяють розвиток допитливості дошкільника  як основи пізнавальної активності. Розглядаючи питання активізації пізнавальної діяльності, необхідно порушити такі дуже важливі питання цієї проблеми як: сутність інтересу, його значення в навчанні, особливості дошкільного віку та які інтереси йому притаманні. Пізнавальна діяльність людини являє собою досить складний процес взаємодії зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні впливи є визначальними в розвитку пізнавальної активності особистості, але в міру розвитку свідомості людини, утвердження спрямованості його особистості все більшу роль в його діяльності набувають внутрішні умови: досвід, світогляд, інтереси і потреби. Ці фактори у своєму суперечливому єдності і становлять спрямованість у діяльності особистості, яка і робить вплив на весь розвиток психологічних процесів людини.

1. Пізнавальний інтерес дітей старшого дошкільного віку: особливості розвитку

Формуючись і розвиваючись, пізнавальний інтерес переходить ряд етапів, які належить враховувати у роботі з дітьми. Динаміка його розвитку така.

Перший етап. Пізнавальний інтерес має споглядальний характер. Переважає емоційний структурний компонент. Завдання вихователя: викликати інтерес, зацікавити дитину.

Другий етап. Пізнавальний інтерес має оцінний характер. Переважає пізнавальний компонент. Завдання вихователя: розширювати обсяг інформації.

Третій етап. Пізнавальний інтерес має дійовий характер. Переважає вольовий структурний компонент. Завдання вихователя: розвивати свідоме ставлення до пізнання.

Особливістю роботи дошкільного закладу є створення навчально-ігрового середовища як провідного чинника розвитку дитини за її інтересами. Добір предметів, які оточують дітей, має сприяти розвиткові їхньої діяльності відповідно до динаміки і збагачення зацікавлень. Організовувана вихователем діяльність має захоплювати малих, дарувати їм радість, викликати задоволення. Важливо виховувати у них пізнавальні інтереси і потреби; вчити оволодівати загальними способами дій при розв'язанні практичних або пізнавальних завдань; поступово підводити до самостійного винайдення цих способів; формувати самоконтроль за виконанням своїх дій, який передбачає: впізнання відомого змісту, спровоковане відтворення його (прямі відповіді на запитання вихователя), самостійне відтворення, творче вибіркове використання відомого змісту в нових умовах. Малі задовольняють свої інтереси у діяльності, яку обирають самостійно, особливо якщо вона нова і цікава. Забезпечить її організація навчально-ігрового середовища - інформативного й різнобічного, комплексного і тематичного, динамічного і мобільного, дієвого і невичерпного, варіативного і близького до побуту дітей, здатного задовольняти потребу у новому. Таку змогу дають програми виховання і навчання дошкільнят, які ставлять завдання обладнати центри самостійної активної діяльності, де діти можуть у вільний від занять час чимось зайнятися на свій розсуд. Як інтегрована особистісна якість пізнавальний інтерес методологічно вимагає системного підходу до його формування, взаємодії педагогічних впливів на мотиваційне поле особистості (багатокомпонентний зміст пізнавальної діяльності, рівень його засвоєння, форми реалізації діяльності, емоційне переживання особистістю своєї діяльності). При цьому слід відмітити, що методика роботи щодо розвитку у дітей старшого дошкільного віку пізнавальних інтересів розрахована на творче керівництво з боку вихователя. Такий підхід передбачає перетворення нестійких, імпульсивних зацікавлень, поява яких визначається переважно зовнішніми стимулами, у пізнавальні інтереси з більш стійкою структурою, якій притаманні вибірковість, дієвість і яка ґрунтується на внутрішній позиції дитини. Робота з вихованцями вимагає від педагога творчого вибору домінуючих методів реалізації змісту (розповідь, бесіда, пошукова робота) і допоміжних, які б регулювали участь дітей у пізнанні. До них належать: ситуація успіху, опора на життєвий досвід, дидактична гра, інші засоби зацікавлення (наочність, іграшки, сюрпризи).

Методику формування пізнавального інтересу можна подати так :

1. Емоційний компонент.

Завдання: викликати позитивну емоційну реакцію на пізнавальні ситуації; формувати бажання виконувати завдання; вчити співпрацювати з однолітками. Засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу: дидактичні ігри, ситуації зацікавлення, успіху, апперцепції (звертання до життєвого досвіду дітей), показ, пояснення, запитання-доказ, проблемні запитання, ігри-головоломки, група практичних методів. Вміння, які характеризують рівень сформованості пізнавального інтересу: швидка реакція на пізнавальну ситуацію (появу нового матеріалу, словесне запрошення дорослого взятися за цікаву справу), своєчасний початок пошукових дій, вияв задоволення, цікавості до предметів.

2. Інтелектуальний компонент.

Завдання: активізувати мислення, пам'ять, уяву дітей; вчити зосереджувати увагу; вчити аналізувати ситуацію; розвивати інтелектуальне спрямування дій; вчити словесно позначати власні дії. Засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу: дидактичні, розвивальні ігри, спостереження, досліди, вправи, проблемні запитання, ігри-кросворди, діалог, ситуації пізнавальних утруднень, показ, пояснення, ситуації-несподіванки, сюрпризні моменти. Вміння, які характеризують рівень сформованості пізнавального інтересу: розуміння і прийняття завдань, орієнтація на результат діяльності, сприйнятливість до нових знань, прагнення успіху, здійснення самоконтролю; своєчасний початок пошукових дій, пояснення способу їх виконання.

3. Вольовий компонент.

Завдання: розвивати самостійність; розвивати ініціативність; розвивати наполегливість, здатність долати труднощі. Засоби впливу на процес формування пізнавального інтересу: піктограми, малюнки-ситуації, сюжетно-рольові ігри, вправи, пізнавальні завдання, ситуації успіху, зацікавлення. Вміння, які характеризують рівень сформованості пізнавального інтересу: висока працездатність, чітко виражені вольові якості, прийняття складних завдань, доведення розпочатої справи до кінця.

Передумовами формування пізнавального інтересу у дошкільнят є :

- зміст навчально-ігрового середовища, яке має узгоджуватися з пізнавальними можливостями дітей, з обсягом інформації, що відповідає пізнавальним потребам і активізує зацікавленість;

- активність дитини у здобутті інформації, потреба у нових уявленнях, а також успішне формування вмінь і навичок самостійно задовольняти цю потребу;

- доцільне співвідношення елементів відомого і невідомого, використання додаткової інформації, емоційність навчально-ігрового матеріалу;

- забезпечення оптимального співвідношення між репродуктивними і творчими вправами;

- вияв дітьми ініціативи і самостійності;

- активізація розумових сил дитини, її вольових зусиль під час розв'язання завдань;

- ситуації успіху, апперцепції (звертання до життєвого досвіду).

Вчитель повинен враховувати, що для формування емоційного, інтелектуального і вольового компонентів пізнавального інтересу необхідно пропонувати дітям пізнавальні завдання різного характеру, а саме: завдання-вправи на спостереження явища, дослідження його, усвідомлення; завдання на самостійне застосування знань та вмінь в умовах, подібних до тих, у яких вони набувалися; завдання на вияв активності і творчості, виконувані самостійно, на основі спостережень, аналізу умов виконання. Процес формування у дітей пізнавального інтересу потребує знань педагога про індивідуальні прояви, нахили і можливості вихованців, творчого підходу до стимулювання їхньої діяльності.

2.   Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку

Найважливішою зміною у психічних процесах і психо­логічних особливостях дитини на етапі, що зумовлює про­відна діяльність дошкільника, є гра, у якій виникають і диференціюються нові види діяльності.

Гра - вид діяльності, який полягає у відтворенні дітьми дій дорос­лих і відносин між ними, спрямований на пізнання навколишньої діяльності.

У процесі гри у дитини з'являється потреба активно впливати на речі, предмети, що її оточують. Вона розвиває та формує інтелектуальні, емоційні, вольові якості особистості.

Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці

Дошкільний вік характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, коли значно розширюються сфера взаємодії та коло спілкування дитини. Спілкування з до­рослим значно ускладнюється, набуває нових форм і зміс­ту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спіль­ної діяльності з ним, оскільки завдяки мовному розвитку його можливості спілкування розширилися. Він уже здат­ний спілкуватися не тільки про предмети, які сприймає безпосередньо, а й предмети, відсутні у конкретній ситуа­ції взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, ви­ходить за межі сприйнятої ситуації.

Головна потреба дошкільника - бути повноправним членом суспільства, жити і почувати себе на рівні з дорос­лими. Однак реально включитися у доросле життя він не може через його складність і свої обмежені можливості. Саме в цьому - розриві між прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення - полягає супе­речність соціальної ситуації розвитку дошкільника. Єди­ною діяльністю, яка дає змогу подолати цю суперечність, є сюжетно-рольова гра, у якій дитина виконує роль доросло­го як носія певних суспільних функцій, вступає у стосунки з іншими дорослими, безпосередньо не присутніми. Рольова гра є провідною діяльністю дітей дошкільного ві­ку, спрямованою на орієнтування у предметній і соціаль­ній дійсності.

Рольова гра дає змогу дитині вступити у взаємодію з недоступними їй у реальній практиці сторонами життя, тому є провідною діяльністю дошкільника.

У соціальній ситуації розвитку дитини дошкільного ві­ку все більшу роль починають відігравати однолітки, спіл­кування і стосунки з якими стають для неї не менш значу­щими, ніж взаємини з дорослими.

Усе це свідчить, що соціальна ситуація розвитку дош­кільника ускладнюється і диференціюється, суттєво змі­нюються стосунки з дорослими, які і надалі залишаються центром її життя. Якщо у ранньому віці соціальна ситуа­ція розвитку дитини визначалася лише стосунками з близькими людьми, то у дошкільному - вона вступає у стосунки з ширшим соціальним світом. Те, що дитина спостерігає у світі дорослих, стає предметом її ігрової ді­яльності, у якій дорослий присутній опосередковано. Гра стає провідним видом її діяльності. Спілкування з близь­кими дорослими набуває позаситуативного характеру і спонукається новими потребами. Дитина опановує нову сферу соціальних контактів - стосунки з однолітками.

Внутрішня позиція дошкільника щодо інших людей характеризується усвідомленням: власного Я, своєї пове­дінки та інтересом до світу дорослих.

Загальна характеристика ігрової діяльності дошкільника

За своїм походженням і змістом гра є соціальним яви­щем, зумовленим розвитком суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяль­ність, у якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорос­лих, відтворює їхнє життя, працю, стосунки; форма піз­нання світу, провідна діяльність, в якій дитина задоволь­няє свої пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби. У грі дитина долає суперечність між прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними можливостями щодо цього.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльнос­ті не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. Її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього ві­ку, якій притаманні:

-  відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

-  використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;

-   відокремлення своїх дій від дій дорослих і виник­нення особистих дій дитини;

-  порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнен­ня їх;

-  відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які ві­дображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дити­ни є порівняння і ототожнення нею своїх дій з діями дорос­лого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб'єктивно. Якщо у ранньому ди­тинстві центральним моментом гри були предмет і способи дії з ним, то в дошкільному віці у ній домінують людина, її стан, дії, стосунки з іншими людьми.

За концепцією Д. Ельконіна про історичний характер виникнення рольової гри, гра не завжди супроводжувала дитинство. Її виникнення визначається історичним роз­питком суспільства і реальним місцем дитини у системі суспільних відносин.

Рольова гра має соціально обумовлений характер, ос­кільки у ній дитина діє під прямим чи опосередкованим впливом дорослого.

Мотиви гри містяться у її змісті. Дитину цікавить не гак результат, як процес гри. Водночас гра втілює активне прагнення дитини до певної мети, виражає її здатність оперувати предметами, спілкуватися, налагоджувати сто­сунки з ровесниками тощо. Усе це зумовлює результатив­ність гри, яка виявляється у пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що дитина накопичує, здобуває під час ігрової діяльності.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності, взаємин дорослих у доступ­ній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відоб­ражають реальну взаємодію дорослих. Зміст ігрових дій зоумовлюється практичними завданнями, які розв'язують дорослі для досягнення певної мети. Тому замість іграшок та інших предметів вони використовують об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі.

Гра завжди розгортається за певними правилами. Для її виникнення не обов'язкова умовність (перейменування предметів), вона з'являється у процесі ігрової діяльності. Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява дитини.

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільника

Найхарактернішим видом ігрової діяльності дошкіль­ника є сюжетно-рольова гра, яка виникає на межі ранньо­го і дошкільного віку і досягає свого розквіту в середині дошкільного дитинства.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосун­ків між ними.

Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкри­вається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведін­ки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера со­ціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності до­рослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).

Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, як­що відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне емоційне ставлення до діяльності.

У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто - багатьох людей) і в межах одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім - доч­ки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей. Завдяки цьому перед нею відкривають­ся правила поведінки і їх значення для встановлення і під­тримання позитивних стосунків з іншими людьми, відбу­вається усвідомлення необхідності дотримання правил, тобто формується свідоме виконання їх.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мо­тиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зов­нішня привабливість, а у процесі гри розкривається її зна­чущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лі­кує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ро­лей, з яких 2-3 стають улюбленими.

Рольова поведінка регулюється правилами, що утво­рюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до її ролі та ігрової ситуації. Виконую­чи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображе­ну у грі сферу соціальної дійсності. Роль надає правилам значущого змісту, актуалізує необхідність діяти згідно з ними, створює можливості контролювання цього процесу. Недотримання правил руйнує гру. Діти краще дотриму­ються правил у колективних іграх, оскільки їхня діяль­ність контролюється однолітками.

Упродовж дошкільного дитинства ставлення дитини до правил гри змінюється. Спершу вона легко порушує пра­вила і не помічає, як це роблять інші, оскільки не усвідом­лює їх змісту. Потім фіксує порушення правил однолітка­ми і висловлює своє незадоволення цим, пояснює необхід­ність їх дотримання, спираючись на логіку життєвих зв'язків («так не буває»). Пізніше вона усвідомлює прави­ла, дотримується їх, пояснюючи це необхідністю. Завдяки цьому вчиться керувати своєю поведінкою.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімей­ного побуту, трудової діяльності і трудових відносин до­рослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в «гос­ті», «сім'ю», «дитячий садок», а й у «будівництво моста», «запуск космічного корабля» тощо.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5- річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри мо­жуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжета­ми. Для наймолодших дітей типовими є ігри з побутовим сюжетом («сім'я»); діти середнього дошкільного віку виби­рають також ігри з виробничими сюжетами («залізниця», «будівництво», «лікарня», «дитячий садок», «магазин»); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом («космос», «війна», «вибори» тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених ка­зок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників («дитячий садок», «сім'я»). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра стар­ших дошкільників. Вони по-різному відтворюють дій­сність у межах одного і того самого сюжету.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сю­жет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предме­тами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в «обід», вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій - це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не роз­кладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного ві­ку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку: слухавка - грати­муть у лікаря, термометр - буде медсестрою. Через воло­діння предметом, з яким можна виконувати ігрову дію, не­рідко між дітьми виникають конфлікти. Тому часто «на машині їдуть два шофери», «хворого оглядають два ліка­рі», «обід готують кілька мам». Оволодіння новим предме­том зумовлює зміну ролі.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно свої ігрові дії, а на­магаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі. їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотри­муватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних фун­кцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільни­ків є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій від­бувається перехід до розумових дій. Поступово з'являють­ся уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

У сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові і реальні стосунки. Рольові стосунки зумовлюють вибір і розподіл ролей, виявляються в різноманітних репліках, за­уваженнях, вимогах, які регулюють перебіг гри. Часто ди­тина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, обираючи для себе найпривабливішу та ігноруючи бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра роз­падається або хтось виходить із неї. Чим старша дитина, тим сильніше вона виражає своє прагнення до спільної з од­нолітками гри, тим більше згідна виконувати непривабливу роль, тільки щоб гратися разом з ними. Тому їй доводиться стримувати свої бажання, зважати на вимоги інших дітей.

Структура сюжетно-рольової гри значною мірою зале­жить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.

Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх сто­сунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декіль­ка секунд самими собою.

Реальні стосунки часто суперечать ігровим. Чим стар­ша дитина, тим швидше вирішуються конфлікти між ро­льовими і реальними стосунками на користь реальних. Потреба гратися спільно з однолітками, яка з кожним ро­ком стає все відчутнішою, ставить дитину перед необхід­ністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її ко­мунікативних умінь і навичок.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграш­ки, зменшені копії реальних предметів, якими користу­ються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації: що ро­бити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомо­гою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, вико­ристовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінником тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню ос­новного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олі­вець, навіть термометр. Однак із цією метою не використо­вується м'яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше предметом-замінником є, за словами Д. Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: ка­мінчики, палички, клаптики паперу тощо.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності ма­ють предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову си­туацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову поведінку: дитина краще вико­нує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою гри є уявлення про функції предметів.

Розвиток сюжетно-рольової гри у дошкільному віці

Молодші дошкільники граються здебільшого наодин­ці. Вони ще не вміють домовлятися між собою, розподіля­ти ролі та ігровий матеріал, а теми ігор («сім'я», «дитячий садок», «їзда» на машині або в автобусі, «лікування») бе­руть із вражень власного життя та з безпосереднього ото­чення. Сюжети ігор одноманітні - найчастіше багаторазо­ве повторення одних і тих самих ігрових дій.

В іграх молодших дошкільників переважають зовніш­ні дії, які майже буквально відтворюють дії дорослих, яких вони зображають. Безпосереднім поштовхом до по­чатку гри можуть бути порада дорослого, враження дити­ни (наприклад, медичний огляд у дошкільному закладі), іграшка, що потрапила під руку. Тому в цьому віці корис­ні іграшки і їх комплекти, які стосуються доступних дитя­чому розумінню видів людської діяльності.

Упродовж молодшого і середнього дошкільного віку сюжетно-рольова гра суттєво змінюється: передусім від­бувається перехід від поодиноких ігор до спільних, які передбачають взаємодію двох і більше осіб. Відбувається це поступово. Спершу діти починають виявляти інтерес і увагу до гри іншої дитини, епізодично і ненадовго вклю­чаються у неї. Поки гра полягає лише у виконанні еле­ментарних дій з іграшками (катання машини за мотузоч­ку, накладання «їжі» на тарілку), ще немає підстав для стійкого спілкування: діти обмінюються іграшками, до­помагають одне одному, потім розходяться, граються на­одинці.

Спілкування стає тривалішим з розвитком ігрових умінь дітей, детальним їх ознайомленням із життям дорос­лих. Пізнаючи його, діти розуміють, що воно постійно від­бувається у спілкуванні: мама веде розмову з татом, подає обід, стежить, як поводяться діти за столом; продавець розмовляє з покупцями, перукар - з клієнтами. Прагнен­ня відтворити у грі дії дорослих з речами, їх стосунки зумовлює у дитини потребу в партнерах, які б гралися з нею. Так виникає необхідність організовувати гру з кіль­кох ролей, домовитися для цього з іншими дітьми. Тому ді­ти середнього дошкільного віку, які перебувають у дитячо­му садку, починають об'єднуватися у невеликі групи (2-З дитини), часто гратися разом. Таке об'єднання відбуваєть­ся на основі інтересу до ігор однієї тематики.

З переходом до спільної гри розширюється тематика і ускладнюються сюжети. Сюжетним стрижнем дитячих ігор стає відтворення стосунків між людьми. Натомість зникає багаторазове повторення одних і тих самих дій.

Наслідком ускладнення гри є збільшення складу її учасників, тривалішим стає існування ігрових об'єднань. Старші дошкільники заздалегідь планують гру, розподіля­ють ролі, добирають необхідні іграшки, у процесі її - кон­тролюють дії один одного, критикують, підказують, що повинен робити певний персонаж.

За Д. Ельконіним, розвиток ігрової діяльності має чо­тири рівні.

Перший рівень розвитку гри. Центральним змістом гри є зорієнтовані на співучасника дії з певними предметами, наприклад дії «матері», «вихователя», спрямовані на дітей. Головним у виконанні цих ролей є годування когось, без особливого значення у якому порядку це відбувається і що для цього використовується. При цьому ролі обумовлюються характером дій, вони зовсім не впливають на дії, як правило, не називаються, не відбуваються. Це трапляється навіть то­ді, коли у грі розподілено рольові функції і ролі називаються (одна дитина зображує маму, інша - тата; одна дитина - виховательку, інша - повара дошкільного закладу), діти не вступають у типові для реального життя стосунки.

Ігрові дії одноманітні, вони полягають в операціях, які повторюються (наприклад, годування при переході від од­нієї страви до іншої). Гра обмежена актами годування, які логічно не переростають в інші (наступні) дії. їм не переду­ють інші дії, наприклад, миття рук. Логіка дій легко пору­шується, їх порядок не суттєвий для дітей.

Другий рівень розвитку гри. Основним змістом гри є дія з предметом; для дітей набуває важливості відповід­ність ігрової дії реальній. Вони вже називають ролі, розпо­діляють функції. Виконання ролі пов'язане з реалізацією відповідних їй дій.

Логіку ігрових дій обумовлює життєва послідовність, тобто їх послідовність у реальній дійсності. Кількість дій стає все більшою і виходить за межі одного їх типу: году­вання, наприклад, діти вже пов'язують з приготуванням і подаванням їжі на стіл.

Третій рівень розвитку гри. Основним змістом гри стає виконання ролі і дій, зумовлених нею. У ній виокремлю­ються пов'язані з виконанням ролі спеціальні дії, які пере­дають характер стосунків з іншими учасниками гри, на­приклад звернення до повара: «Давайте перше» тощо.

Ігрові ролі дітей стають чітко окресленими. Вони нази­вають їх ще до початку гри, відповідно організовуючи свою поведінку.

Логіка і характер ігрових дій залежать від ролі. Різнома­нітними стають дії: не тільки годування ляльки, але й читан­ня їй казки, укладання спати; не тільки щеплення, але й ви­слуховування, перев'язування, вимірювання температури тощо. Виникає специфічне рольове мовлення - звернення до товариша по грі відповідно до власної ролі і ролі, яку він ви­конує. Іноді у грі помітно і звичайні позаігрові стосунки.

Діти вже опротестовують порушення партнером логіки дій. Здебільшого цей протест виражають аргументом «так не буває». Поступово вони визначають для себе певні пра­вила поведінки, яким підпорядковують власні дії. Діти легше помічають порушення їх кимось, ніж власне відхи­лення від них. Докір у порушенні правил їх засмучує, вони намагаються виправдати і виправити помилку.

Четвертий рівень розвитку гри. Основним змістом гри стає виконання дій, пов'язаних зі ставленням до людей, ро­лі яких виконують інші діти. Всі ролі вже окреслені і виокремлені. Протягом усієї гри дитина чітко дотримується од­нієї лінії поведінки. Рольові функції дітей взаємопов'язані. Мовлення має рольовий характер, у ньому вирізняють роль того, хто говорить, і того, до кого звертаються.

Дії розгортаються послідовно, відповідно до реалій, во­ни стають усе різноманітнішими, відображаючи різнома­нітність дій особи, яку зображає дитина. Учасники гри бурхливо реагують на порушення логіки дій і правил, мо­тивуючи це не лише посиланням на реальну дійсність, а й на раціональність.

Рівні, на думку Д. Ельконіна, можна вважати і стадія­ми розвитку гри.

Отже, у дошкільному віці ігри дітей удосконалюються, у цьому процесі ускладнюється і спілкування з іншими дітьми, розширюється тематика, збагачуються сюжети. Чим різноманітнішими будуть такі ігри, багатшими кому­нікації, тим швидше дитина розвиватиметься, входитиме у світ соціальних ролей.

Роль дорослих у розвитку ігрової діяльності дошкільника

Формування гри у дошкільному дитинстві може відбу­ватися природним і педагогічним шляхами.

Тривалий час у теорії і практиці дошкільного вихован­ня панував вузькодидактичний підхід до гри як до вільної діяльності дитини, що розвивається за її ініціативою. Роль педагога зводилася лише до створення умов для гри, забез­печення дитини ігровим матеріалом. Останніми роками гра розглядається як форма організації дитячого життя, пізнання світу (базовий компонент дошкільної освіти в Україні). Змінився і погляд на позицію вихователя. Він повинен організовувати дитяче життя і діяльність; керу­вати формуванням взаємин у дитячій спільності. Така позиція спонукає педагогів до використання активної тактики, до керівництва розвитком ігор і формування у їх процесі позитивної основи, суспільно корисних якос­тей особистості. Доцільність такого підходу доведена практикою дошкільного виховання і спеціальними дослі­дженнями.

Керівництво ігровою діяльністю є тонким і складним процесом. Воно потребує глибоких знань теорії ігрової ді­яльності, спеціальних умінь, довіри і поваги дітей. Нама­гання керувати нею без знань внутрішніх законів діяль­ності може зруйнувати гру. Основою ефективного керів­ництва ігровою діяльністю, як переконує педагогічна теорія і практика, є високий рівень володіння такими професійно-педагогічними вміннями:

-   спостерігати за грою, аналізувати її, оцінювати рі­вень розвитку ігрової діяльності;

-   проектувати розвиток гри, планувати прийоми, по­кликані стимулювати його;

-   збагачувати враження дітей з метою розвитку ігор; допомагати у виборі найяскравіших вражень, які можуть сприяти грі;

-  організувати початок гри; спонукати до неї дітей;

-  проектувати і передбачати розвиток конкретної гри;

-      використовувати непрямі методи керівництва грою, які активізують психічні процеси дитини, її досвід (проблемні ігрові ситуації, питання, поради, нагадуван­ня та ін.);

-  змінювати характер і зміст спілкування з дітьми від­повідно до рівня розвитку ігрової діяльності конкретної ві­кової групи з метою створення сприятливих умов для фор­мування готовності до переходу гри на вищий рівень;

-   включатися у гру на головних або другорядних ро­лях, встановлювати ігрові стосунки з дітьми, навчати гри (показ, пояснення);

-   пропонувати з метою розвитку гри нові ролі, ігрові ситуації, ігрові дії;

-    регулювати взаємини, вирішувати конфлікти, які виникають у процесі гри, використовувати гру з метою створення педагогічно доцільного клімату в групі, залуча­ти до ігрової діяльності сором'язливих, невпевнених, ма­лоактивних дітей;

-  обговорювати й оцінювати гру.

Гра є вільною, невимушеною дитячою діяльністю, що необхідно зберегти за будь-якого стилю і способу керівниц­тва нею. Важливою передумовою продуктивного спілку­вання педагога з дітьми є стимулювання в умовах прий­няття дорослим на себе однієї з ролей, взаємодія з ними у процесі гри.

Види ігрової діяльності дошкільника і їх роль у психічному розвитку

Ігрова діяльність не вичерпується сюжетно-рольовими іграми, хоч вони найхарактерніші для дошкільників. У їх­ній ігровій діяльності все більше часу займають театралі­зовані, будівельні, дидактичні ігри та ігри за правилами.

Ігри-драматизації дошкільників. У цих іграх діти не просто копіюють окремі аспекти життя дорослих, а й твор­чо осмислюють, відтворюють їх, виконуючи певні ролі та ігрові дії.

Гра-драматизація - зображування, розігрування в особах літе­ратурних творів зі збереженням послідовності епізодів.

Особливо діти люблять ігри-драматизації, сюжетами яких є добре відомі їм казки, розповіді, театралізовані вис­тави. Такі ігри засновані на власних діях виконавців ро­лей. При цьому можуть бути використані ляльки (бібабо (ляльки, одягнені на палець), шапочки). Дитина в такому разі грається сама, використовуючи власні виражальні за­соби - інтонацію, міміку, пантоміму. Вона перевтілюєть­ся, входить в образ, живе його життям. Такі дії досить складні, оскільки вони не спираються на жоден суспіль­ний зразок.

За твердженням О. Леонтьева, ігри-драматизації є ру­біжними іграми, оскільки вони перебувають «на рубежі класичної дошкільної гри»; перехідними формами «або до неігрової діяльності, яку вони прямо підготовлюють, або до ігор, характерних для шкільного періоду психічного розвитку дитини». Ігри-драматизації, на відміну від більш ранніх ігор, не відображають узагальнених дій зображува­ного героя, однак відтворюють типове для нього; у них без­посереднє наслідування змінюється довільною творчою ді­яльністю; дітям стають важливі не лише їх ролі (кого, що зображують), а й те, наскільки досконала передача вираженого у конкретній ролі об'єктивного змісту. На цій під­ставі гру-драматизацію вважають однією з форм переходу до продуктивної (естетичної) діяльності.

Спостереження за театрально-ігровою діяльністю дошкільників свідчить, що вони вловлюють у навколиш­ньому середовищі, прочитаних літературних творах щось загальне, типове у зображенні персонажів і їх вчинків. Це загальне, типове береться за основу виконання ролі, при цьому дитина не виокремлює і не конкретизує індивіду­альних рис героїв. Вдале виконання ролей викликає пози­тивну реакцію, почуття естетичної насолоди у виконавців і глядачів.

У процесі театралізованих ігор діти, як правило, розу­міють, що і кого вони зображують, але далеко не завжди і не всі знають, як потрібно це робити. Тому їх інтонації бу­вають маловиразними, рухи - одноманітними. У зв'язку з цим діти переживають незадоволення своїми діями, втра­чають іноді інтерес до ігор-драматизацій. Для запобігання цього педагог повинен показати дітям виражальні засоби у виконавській діяльності, які стимулювали б їхні творчі пошуки.

Театралізовані ігри активно розвивають творчу уяву дошкільників, яким неодноразово доводиться розв'язува­ти творчі завдання, відкривати нове для себе, нове в собі.

Отже, театралізована гра сприяє розвитку творчих здібностей і пізнавальної активності, моральному розвит­ку дошкільника, формуванню його пізнавальної уяви.

Будівельні ігри дошкільників. Участь у цих іграх допо­магає дітям зрозуміти світ створених людиною споруд і механізмів. Передумови їх виникнення такі самі, що й сю­жетно-рольових ігор. Обидва види гри тісно взаємо­пов'язані: необхідність у спорудах може виникнути під час сюжетно-рольової гри, сюжетно-рольова гра часто сти­мулює будівельну (спочатку діти побудували корабель, потім почали грати у моряків). У рольовій грі моделюють­ся взаємини між людьми, у будівельній - створення архі­тектурних споруд.

Будівельні ігри - різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи будови й обіграючи їх.

Кожна будівельна гра містить інтелектуальне завдан­ня: «Як побудувати?». Дитина розв'язує його за допомо­гою різноманітних матеріалів і дій. Під час досягнення ба­жаного результату в неї виникають труднощі, вона почи­нає розуміти, що не володіє необхідними вміннями. Тоді виникає прагнення навчитися будувати, виробляти нові вміння. У будівельній грі діти отримують реальний ре­зультат - споруди. Це єднає будівельні ігри з продуктив­ними видами діяльності (конструювання, малювання) і водночас відрізняє їх від сюжетно-рольової гри.

Розширення уявлень дітей про навколишній світ, на­буття комунікативних умінь і технічних, «будівельних», навичок зумовлює виникнення колективних будівельних ігор. Будівельні ігри, як і сюжетно-рольові, відображають професійну діяльність дорослих. Під час їх освоєння діти виявляють творчість. Учаться перетворювати дійсність, як і в трудовій діяльності.

Ігри за правилами (дидактичні, рухливі ігри). Біль­шість їх створена дорослими з виховною метою, побудова­на на програмному змісті, дидактичних завданнях.

Ігри за правилами - це ігри, які протікають за заздалегідь створеними правилами, дотримання яких обов'язкове для їх учасників.

Здебільшого участь дітей у таких іграх відбувається під опікою дорослих, з часом вони починають гратися і са­мостійно, іноді навіть створюють їх.

Структурними елементами рухливих ігор є ігрові дії, правила і матеріал, нерідко роль і сюжет. Правила в них сформульовані до початку гри, відкриті для дитини. З дот­риманням правил пов'язаний розвиток довільних рухів, коли потрібно стримати безпосереднє спонукання (не вті­кати від «котика» до певного сигналу), загальмувати дії («День і ніч») або змінити їх за сигналом ведучого («Море хвилюється»). Рухливі ігри передусім спрямовані на роз­виток основних рухів і формування рухових якостей, від­чутно впливають вони і на психічний розвиток (морально-вольову сферу) дитини. У колективних рухливих іграх від­бувається становлення організаційних і комунікативних умінь дитини. В іграх-змаганнях, іграх-естафетах стар­ший дошкільник вчиться досягати мети, діяти за інструк­цією дорослого, контролювати свою поведінку і дії. Так він перевіряє свої можливості, гордиться досягнутими резуль­татами, вчиться радіти успіху товариша, співпереживати, допомагати.

Дидактичні ігри дошкільників. Ці ігри створюють до­рослі з навчальною метою, організовуючи навчання на ос­нові ігрового і дидактичного завдання. У дидактичній грі дитина не лише отримує, а й узагальнює та закріплює знання, розвиває пізнавальні здібності, засвоює раціональ­ні засоби і способи розумової діяльності.

Дидактична гра - система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може ста­ти їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Будь-яка дидактична гра має навчальну мету. Тому ос­новним її компонентом є дидактичне завдання, сховане від дитини в ігровому завданні. Дошкільник не просто граєть­ся, а бере участь у процесі стихійного навчання. Своєрід­ність дидактичної гри полягає в раціональному поєднанні дидактичних та ігрових завдань. Переважання навчально­го завдання перетворює гру на вправу, ігрового - нейтра­лізує навчальне значення такої ігрової діяльності.

Навчання у формі дидактичної гри засноване на праг­ненні дитини входити в уявну ситуацію, діяти за її закона­ми, тобто воно відповідає віковим особливостям дошкіль­ника. Старші дошкільники починають усвідомлювати піз­навальне завдання ігор, надаючи їм певного змісту.

Неодмінною умовою розв'язання дидактичного завдання є дотримання правил. Дидактична гра відбувається за умо­ви, що правила є і внутрішнім результатом дитячої діяль­ності, а не лише зовнішньою вимогою дорослого. На відміну від сюжетно-рольової гри, у якій правила можуть не бути усвідомленими, у дидактичній вони завжди усвідомлені.

Дотримання правил у дидактичній грі забезпечують колективна організація діяльності, за якої гравці узгоджу­ють свої дії і контролюють виконання правил однолітка­ми; передавання старшими дітьми свого ігрового досвіду молодшим.

Правила спрямовують гру, об'єднують дидактичне та ігрове завдання, визначають послідовність ігрових дій, підвищують цікавість гри, дають змогу вихователю непря­мо керувати нею, регулюючи взаємини дітей, формують міжособистісні стосунки. Без них дидактична гра розвива­лася б стихійно, а дидактичне завдання неможливо було б вирішити. Діти підпорядковуються правилам, які склада­ються з одного-двох загальних для всіх елементів. Старші дошкільники виконують узагальненіші і складніші прави­ла, самостійно придумують нові. Завдяки цьому в ігрових діях реалізовується ігрове і дидактичне завдання.

Засобом розв'язання дидактичного завдання є дидак­тичний матеріал; результатом дидактичної гри - розв'язання ігрового і дидактичного завдання. Розв'язання обох завдань є показником ефективності гри. Молодші дош­кільники усвідомлюють ігровий результат, старші - по­чинають згадувати результат, пов'язаний з розв'язанням дидактичного завдання: навчився, здогадався, розв'язав. Додаткові компоненти дидактичної гри (сюжет і роль) не обов'язкові і можуть бути відсутніми.

Дидактична гра є одночасно видом ігрової діяльності і формою організації взаємодії дорослого з дитиною, що зу­мовлює її своєрідність.

Сюжетно-рольова і дидактична ігри відрізняються змістом сфери діяльності, яку вони відображають, і спів­відношенням компонентів. Дидактична гра, як і сюжетно-рольова, за своїм походженням є сюжетною. Однак, якщо у рольовій грі дошкільник засвоює суть людської діяльнос­ті, то у дидактичній - суспільно вироблені способи розу­мової діяльності, оскільки зовні виражений тільки резуль­тат цих способів, а самі вони сховані від дитини і засвою­ються лише з ініціативи дорослого; у ній більш виражені соціальні стосунки, в які включена дитина. Елементарні форми рольової гри можуть виявлятися без керівництва дорослого, на основі наслідування. Цим зумовлена відмін­ність компонентів сюжетно-рольових і дидактичних ігор: у сюжетно-рольовій ним є роль, яка фіксує функцію дорос­лого, у дидактичній - дидактичне завдання, яке передба­чає формування засобів і способів пізнання.

Значення гри для психічного розвитку дошкільників

Рольова гра є провідним видом діяльності дошкільни­ків, а не просто їх улюбленим заняттям. В ігровій діяль­ності найінтенсивніше формуються психічні якості й особистісні риси дитини, тобто основні новоутворення, які го­тують перехід дошкільника до наступного вікового етапу - молодшого шкільного.

Ігрова діяльність впливає на формування довільних психічних процесів: у грі починають розвиватися довільні увага і пам'ять. В умовах гри діти краще зосереджуються, більше запам'ятовують, ніж під час лабораторних дослі­дів. Свідома мета (зосередити увагу, запам'ятати і прига­дати) вирізняється дитиною найлегше у грі. Її умови вима­гають від дитини зосередженості на предметах, включених в ігрову ситуацію, на змісті дій і сюжету. Дитина, яка не буде уважною до того, що вимагає попередня ігрова ситуа­ція, не запам'ятає умов гри, буде відсторонена однолітка­ми. Потреба у спілкуванні, емоційному заохоченні вима­гає від дитини цілеспрямованої зосередженості і запам'я­товування.

Ігрова ситуація і дії в ній постійно впливають на розви­ток розумової діяльності дошкільника. У грі він вчиться діяти із замінником предмета - дає заміннику нову (ігро­ву) назву, діє з ним відповідно до назви. Предмети-замінники стають опорою для мислення. На основі дій з ними дитина вчиться міркувати про реальний предмет. Посту­пово ігрові дії з предметами скорочуються, дитина навча­ється міркувати про предмети, уявно діяти з ними.

Рольова гра має неабияке значення для розвитку уяви, яка розвивається, коли дитина вчиться заміщати предмети іншими предметами, бере на себе різні ролі. Діти старшого дошкільного віку у своїх іграх рідше використовують предмети-замінники, ігрові дії, вони поступово ототожнюють предмети і дії з ними, створюють у своїй уяві нові ситуації. У такому разі гра розгортається у внутрішньому плані.

На розвиток особистості дитини гра впливає позитив­но, оскільки через неї вона пізнає поведінку і взаємини до­рослих людей, які стають зразком для її поведінки. У грі дитина набуває основних навичок спілкування, якостей необхідних для встановлення контактів з однолітками.

Гра є і першою школою волі дитини. Саме у грі спочатку вона виявляє здатність добровільно, з власної ініціативи, підкорятися різноманітним вимогам. Та й сама роль втілює у собі певні правила, є завданням, яке розв'язує дитина.

Ігрова діяльність наділена найбільшими можливостя­ми для формування дитячої спільності, у ній найповніше активізується суспільне життя дітей.

У процесі ігрової діяльності зароджуються і диференцію­ються нові види діяльності дитини: формується зображу­вальна діяльність, вперше з'являються елементи праці і нав­чання. Використання ігрових прийомів, дидактичних ігор забезпечує відповідність природі дитини дошкільного віку.

ВИСНОВКИ

За своїм походженням і змістом гра є соціальним явищем, зумовленим розвитком суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяльність, у якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорослих, відтворює їхнє життя, працю, стосунки; форма пізнання світу, провідна діяльність, в якій дитина задовольняє свої пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби. У грі дитина долає суперечність між прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними можливостями щодо цього.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього віку, якій притаманні:

- відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

- використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;

- відокремлення своїх дій від дій дорослих і виникнення особистих дій дитини;

- порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнення їх;

- відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які відображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дитини е порівняння і ототожнення нею своїх дій з діями дорослого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб'єктивно. Якщо у ранньому дитинстві центральним моментом гри були предмет і способи дії з ним, то в дошкільному віці у ній домінують людина, її стан, дії, стосунки з іншими людьми.

За концепцією Д. Ельконіна про історичний характер виникнення рольової гри, гра не завжди супроводжувала дитинство. її виникнення визначається історичним розвитком суспільства і реальним місцем дитини у системі суспільних відносин.

Рольова гра має соціально обумовлений характер, оскільки у ній дитина діє під прямим чи опосередкованим впливом дорослого.

Мотиви гри містяться у її змісті. Дитину цікавить не так результат,, як процес гри. Водночас гра втілює активне прагнення дитини до певної мети, виражає її здатність оперувати предметами, спілкуватися, налагоджувати стосунки з ровесниками тощо. Усе це зумовлює результативність гри, яка виявляється у пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що дитина накопичує, здобуває під час ігрової діяльності.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності, взаємин дорослих у доступній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відображають реальну взаємодію дорослих. Зміст ігрових дій зоумовлюється практичними завданнями, які розв'язують дорослі для досягнення певної мети. Тому замість іграшок та інших предметів вони використовують об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі.

Гра завжди розгортається за певними правилами. Для її виникнення не обов'язкова умовність (перейменування предметів), вона з'являється у процесі ігрової діяльності. Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява дитини.

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільника

Найхарактернішим видом ігрової діяльності дошкільника є сюжетно-рольова гра, яка виникає на межі раннього і дошкільного віку і досягає свого розквіту в середині дошкільного дитинства.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними.

Це - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Центральним компонентом гри є роль - спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).

Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, якщо відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне емоційне ставлення до діяльності,

У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто - багатьох людей) і в межах одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім - дочки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей. Завдяки цьому перед нею відкриваються правила поведінки і їх значення для встановлення і підтримання позитивних стосунків з іншими людьми, відбувається усвідомлення необхідності дотримання правил, тобто формується свідоме виконання їх.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зовнішня привабливість, а у процесі гри розкривається її значущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лікує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ролей, з яких 2-З стають улюбленими.

Рольова поведінка регулюється правилами, що утворюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до ЇЇ ролі та ігрової ситуації. Виконуючи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображену у грі сферу соціальної дійсності. Роль надає правилам значущого змісту, актуалізує необхідність діяти згідно з ними, створює можливості контролювання цього процесу. Недотримання правил руйнує гру. Діти краще дотримуються правил у колективних іграх, оскільки їхня діяльність контролюється однолітками.

Упродовж дошкільного дитинства ставлення дитини до правил гри змінюється. Спершу вона легко порушує правила і не помічає, як це роблять інші, оскільки не усвідомлює їх змісту. Потім фіксує порушення правил однолітками і висловлює своє незадоволення цим, пояснює необхідність їх дотримання, спираючись на логіку життєвих зв'язків ("так не буває"). Пізніше вона усвідомлює правила, дотримується їх, пояснюючи це необхідністю. Завдяки цьому вчиться керувати своєю поведінкою.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімейного побуту, трудової діяльності і трудових відносин дорослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5-6-ти років граються не тільки в "гості", "сім'ю", "дитячий садок", а й у "будівництво моста", "запуск космічного корабля" тощо.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3-4-річних дітей вона становить 10-15 хв.; у 4-5-річних - до 40-50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей типовими е ігри з побутовим сюжетом ("сім'я"); діти середнього дошкільного віку вибирають також ігри з виробничими сюжетами ("залізниця", "будівництво", "лікарня", "дитячий садок", "магазин"); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом ("космос", "війна", "вибори" тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників ("дитячий садок", "сім'я"). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра старших дошкільників. Вони по-різному відтворюють дійсність у межах одного і того самого сюжету.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сюжет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предметами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в "обід", вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій - це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не розкладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного віку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку: слухавка - гратимуть у лікаря, термометр - буде медсестрою. Через володіння предметом, з яким можна виконувати ігрову дію, нерідко між дітьми виникають конфлікти. Тому часто "на машині їдуть два шофери", "хворого оглядають два лікарі", "обід готують кілька мам". Оволодіння новим предметом зумовлює зміну ролі.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно свої ігрові дії, а намагаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі. їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотримуватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільників є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій відбувається перехід до розумових дій. Поступово з'являються уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

У сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові і реальні стосунки. Рольові стосунки зумовлюють вибір і розподіл ролей, виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, вимогах, які регулюють перебіг гри. Часто ди-тина-лідер нав'язує товаришам нецікаві ролі, обираючи для себе найпривабливішу та ігноруючи бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра розпадається або хтось виходить із неї. Чим старша дитина, тим сильніше вона виражає своє прагнення до спільної з однолітками гри, тим більше згідна виконувати непривабливу роль, тільки щоб гратися разом з ними. Тому їй доводиться стримувати свої бажання, зважати на вимоги інших дітей.

Структура сюжетно-рольової гри значною мірою залежить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.

Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх стосунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декілька секунд самими собою.

Реальні стосунки часто суперечать ігровим. Чим старша дитина, тим швидше вирішуються конфлікти між рольовими і реальними стосунками на користь реальних. Потреба гратися спільно з однолітками, яка з кожним роком стає все відчутнішою, ставить дитину перед необхідністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її комунікативних умінь і навичок.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації; що робити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомогою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, використовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінняком тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню основного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олівець, навіть термометр. Однак із цією метою не використовується м'яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше пред-метом-замінником є, за словами Д. Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: камінчики, палички, клаптики паперу тощо.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності мають предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову ситуацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову поведінку: дитина краще виконує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою гри є уявлення про функції предметів.

Використана література:

1.Бабанський Ю.К. Інтенсифікація процесу навчання, М., 1987. с. 4.

3.Усова А.П. Навчання в дитячому садку. - М.: Просвещение, 1981. - 207 с.

4.Запорожець Л.В. Вибрані психологічні праці 2 т. / Л.В. Запорожец.-М., 1986. - 368 с.

6.Михайлова З.А. Ігрові цікаві завдання для дошкільнят. - М.: Просвещение, 1990. - 98 с.

7. Ельконин Д.Б. Психология игры. – М., 1978.   

8.Ладовір С. О. Пізнавальний розвиток старшого дошкільника. Дошкільна освіта. - Запоріжжя: ЛІПС, 2003. - 44 с.

9. . Лохвицька Л. Формування пізнавальних інтересів у навчально-ігровому середовищі //Дошкільне виховання. – 1999. - №10. – С. 8-10

10. . Лучук В. Активізація пізнавальної діяльності //Розкажіть онуку. – 1999. - №17-18. – С. 26-29

11. Марусинець М. Розвиток пізнавальної активності //Дошкільне виховання. – 1999. - №11-12. – С. 7-9